Г.С. Сковорода: філософія щастя, розвитку, самопізнання
Світ ловив мене, але не впіймав...
Григорій Савич Сковорода – унікальна людина, котра пережила століття і своєю філософією увійшла у майбутнє. Спадок його – життєдайне джерело цілющої мудрості. Це трактати, діалоги, вірші, байки, переклади з творів Цицерона та Плутарха. Ще за життя він став легендою, твори його поширювались серед народу у численних рукописних копіях, а Т.Г. Шевченко, перебуваючи у пошуках філософської і поетичної думки, згадував: «Кругом листочки обведу та й списую Сковороду».
Тільки через сто років після смерті філософа були зібрані і видані друком усі відомі на той час його твори. Цю неоціненну послугу українській і світовій культурі й історії зробив у 1894 року в Харкові видатний вчений, академік Д.І. Багалій, котрий вважав Григорія Сковороду одним із ініціаторів створення Харківського університету.
Все своє життя Григорій Савич провів у мандрах, поширюючи своє вчення серед народу. У основі творів філософа – гуманізм, прагнення до вольності, заклик до самопізнання та розвитку. Сковорода вірив, що кожна людина має право бути щасливою, а основою щастя вважав «сродну працю», до якої маєш природний нахил та здібності. Не забував він також про міць і красу людської душі: «Коли ставиш дім, будуй його для обох частин свого єства – душі і тіла. Коли вдягаєш і прикрашаєш тіло, не забувай і про серце. Дві хлібини, два будинки і дві одежі: два роди всього є, всього є по двоє...».
Минає триста років з дня народження Г.С. Сковороди, але його постать і філософія залишаються понад часом. Мудрість і гуманізм – то вічне.