Три стадії емоційного вигорання
1.
Стадія напруги.
Характеризується переживанням психотравмуючих обставин, почуттям незадоволеності собою, відчуттям загнаності в клітку, тривогою і навіть депресією. На цій стадії стан мами практично не відбивається на взаємодії з дитиною, але переживається дуже важко.
2. Стадія опору.
Характеризується тим, що людина не просто економить емоції, а реагує вибірково неадекватно (може посміятися, а за хвилину накричати на ту саму розлиту на диван склянку з водою). Починаються виправдання подібної поведінки (знову ж таки щодо дитини мама виправдовує себе нестерпністю її характеру, наприклад). У мами на цій стадії значно знижується мотивація піклуватися про дитину, поведінка викликає вже не роздратування, а агресивність, а іноді й огиду. Червоною ниткою проходить бажання знизити кількість емоційного контакту з дитиною, яка вже не приносить радості. Чи кричатиме мама чи битиме дитину на цьому етапі залежить від її морально-вольових якостей, сімейної моделі та рівня розвитку емпатії.
3. Стадія виснаження.
Емоційна відстороненість, психосоматика. Мама усувається від дитини, вона холодна, не реагує на її потреби або реагує винятково злістю. Мама погано контролює свої дії по відношенню до дитини.
Мамі часто дуже складно зізнатися навіть самій собі, що вона роздратована, злиться на дитину або вона їй навіть гидка. Суспільством подібні почуття табуюються і на все це ще накладається сором.
Але, перший крок до вирішення проблеми – усвідомлення своїх переживань.
СПОСОБИ САМОДОПОМОГИ ПРИ ЕМОЦІЙНОМУ ВИГОРАННІ:
шукати помічників, вчитися просити допомоги, делегувати;
шукати спільноту, в якій комфортно (хоча б онлайн, але краще оффлайн; зараз існує маса заходів для молодих мам, безкоштовних у тому числі);
урізноманітнити дозвілля з дитиною, шукати те, що подобається саме вам;
знижувати навантаження, оптимізувати процеси, залучати помічників, освоювати тайм-менеджмент та планування;
знижувати планку, планувати менше, не намагатися робити все на 5+, розставляти пріоритети (бажано на користь самозбереження);
сісти і написати, що вас тішить у материнстві, чого б у вашому житті не було без народження дітей;
вчитися тривогу помічати, завести щоденник, у якому ви відзначатимете напади тривоги, вчитись розслаблятися (тілесно);
підвищувати рівень поінформованості (зараз є маса якісної доступно написаної літератури з дитячої психології, яка підкаже, що робити, і пояснить, що ваша дитина не знущається з вас).
На першій стадії будь-які класичні ресурси зі сфери турботи про себе: перемикання на іншу діяльність, ванна, манікюр, серіал, смачна їжа, спорт та ін.
Починаючи з другої стадії, просто полежати у ванні вже не допоможе. На цьому етапі необхідно максимально загальмувати. Уповільнити. Повільно дихати, повільно говорити, повільно їсти. Це допоможе усвідомити свої почуття, бажання та стан тіла. І лише тоді шукати той ресурс, який допоможе саме вам. Звернутися до образу своєї внутрішньої дитини, яка вам підкаже, в якому напрямку рухатись.
На третій стадії ми можемо підключати медикаментозну терапію. І на будь-якій стадії ми можемо звернутися за допомогою до фахівця!
Напевно, зараз більшість скажуть «помічників немає», «не дали місце в саду», «немає грошей», «немає часу», «дитина висить на мені цілодобово»..., але чарівних таблеток немає. Навіть чарівних стусанів немає. Спробуймо шукати можливості, а не концентруватися на обмеженнях!
Матеріал взято з facebook-сторінки групи "Практичний психолог"